Портфоліо вчителя історії та правознавства

Конспект уроку "Толерантність та інклюзія"

Громадянська освіта 10 клас

Тема: Толерантність та інклюзія на шляху до суспільства рівних можливостей

Мета: ознайомити учнів з поняттям «толерантність» та  «інклюзія»,
сформувати толерантне ставлення та почуття соціальної підтримки до  людей з особливими потребами, формувати соціальні та полікультурні компетентності школярів, вміння аналізувати, висловлювати власну думку,застосовувати набуті знання та досвід в конкретних ситуаціях; сприяти формуван­ню активної життєвої позиції, вихованню толерантності, взаємоповаги.

Тип уроку: засвоєння нових знань

Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Перевіримо д\з

Стереотип, забобон чи дискримінація 

1.     Якщо людині перебіжить дорогу чорна кішка - на цю людину чекає нещастя З

2.     Повні люди - привітні. С

3.     Хворий на СНІД – мені не друг. Д

4.     Усі мусульмани терористи С

5.     Не можна нічого передавати через поріг іншій людині, бо посваритеся З

6.     Якщо у тебе інше віросповідання, ми з тобою спілкуватися не будемо. Д

7.     Усі українці люблять сало. С

8.     Я не сидітиму з тобою за однією партою бо ти єврейської національності. Д

9.     Не можна переступати через дитину, що лежить, бо вона не виросте З

10.   Усі люди без постійного місця проживання – недосвідчені.  С

11.   Умисне обмеження прав і законних інтересів одних осіб порівняно з іншими на підставі раси, статі, віку, національності і т.д.  Д

12.Стійкі упередження, що базуються на міфологічних уявленнях про світ та місце людини в ньому. З

 ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

 Розгляньте зображення. Висловіть свої думки.

ІV. Вивчення нового навчального матеріалу

Протидією дискримінації є толерантність — моральна якість, що виявляється в повазі інтересів, почуттів, звичок інших людей. Це терпиме ставлення до думок, що не збігаються з власними, позиціями, віруваннями, терпимість до критики, до поведінки інших. Вона передбачає захист й обґрунтування власної позиції. Толерантність передбачає прихильність, готовність до діалогу та співпраці. Для толерантності вирішальним є розуміння поглядів, звичок, почуттів, відмінних від власних. Толерантність є обов’язковим принципом будь-якого демократичного суспільства та соціальної держави, адже це взаємоповага через взаєморозуміння. Вона необхідна для мирного існування в усьому світі. Недарма основні релігії світу приділяють велику увагу толерантності.

Толерантність є необхідною умовою досягнення гармонії в суспільстві. Без

неї неможливо досягти високих позитивних взаємовідносин на всіх рівнях особистого, соціального та політичного життя і всередині країни, і в системі міжнародних відносин. Просуванню ідей соціальної рівності, вихованню позитивного ставлення до тих, хто «відрізняється», сприяє інклюзивний підхід.

Інклюзія — це політика і процес, що передбачає збільшення ступеня участі та отримання більших можливостей у соціальному житті й навчанні для всіх людей незалежно від фізіологічних чи психологічних особливостей. Інклюзія сприяє пошуку найкращих способів сприйняття людської різноманітності, вона вчить приймати відмінності з позитивної точки зору. Такий підхід виключає будь-яку дискримінацію, що забезпечує однакове ставлення до всіх людей, але створює спеціальні умови для людей з особливими потребами.

Інклюзія проголошує цінність людини незалежно від її здібностей і досягнень, враховує думки, почуття й потреби людини, визначає її спроможності та сприяє подоланню бар’єрів, що надає рівний доступ до залучення в життя суспільства.

Перегляд відеоролику

-       Перегляньте відеоролик. www.youtube.com/watch?time_continue=145&v=JOWiPx5VRUU

-       Які почуття він у вас викликав?

-       Які висновки ви можете зробити з даного ролику? (Відповіді дітей)

Завдання

Складіть власну хмару думок зі словом ≪толерантність≫.

                                                                              

Вправа «зроби крок назустріч»

 Виберіть картку, на якій зазначена певна соціальна роль. Не показуйте свої картки один одному. Розташуйтеся в одну лінію, як на «старті», і рухайтеся вперед, якщо вважаєте це за потрібне у певній ситуації. Дотримуйтеся тиші й уникайте будь-яких реплік і коментарів під час вправи.

Для кращого розуміння, заплющіть очі та спробуйте уявити, як виглядає та почувається людина, роль якої ви отримали. Поміркуйте, яким могло бути ваше дитинство: в якому будинку ви народилися, в які ігри грали, чим захоплювалися? Яким може бути ваше повсякденне життя сьогодні? Уявіть себе у вашій школі, як проходить ваш звичайний навчальний день, які у вас стосунки з однокласниками та вчителями упродовж останнього часу?

 Кожного разу, коли хтось із вас може ствердно відповісти на зачитане висловлювання, зробіть крок уперед. Не поспішайте, проаналізуйте власне розташування у просторі стосовно інших. Запам’ятайте місце, де ви стояли перед початком вправи, та порівняйте з тим, на якому Ви опинилися внаслідок «кроків назустріч».

Ролі, які отримують учні:

СИТУАЦІЇ, ЯКІ ЗАЧИТУЄ ВЧИТЕЛЬ

1. Ви ніколи не відчували дискримінації через власне походження, через те, ким ви є.

2. Ви завжди відчуваєте себе в безпеці на території школи.

3. Ви можете вільно висловлювати свою думку і впевнені, що її почують.

4. З вами завжди радяться стосовно прийняття рішень, важливих для життя і роботи школи.

 5. Вам довіряють і дозволяють виконувати важливі для навчального закладу і для вас справи.

6. Ви можете відкрито критикувати дії оточуючих без негативних наслідків.

 7. Ви впевнені, що при виникненні конфліктної ситуації або інших проблем, ваші права будуть захищені, незалежно від Вашого статусу.

8. Ви знаєте свої права і впевнено ними користуєтеся.

9. Під час навчально-виховного процесу ваша думки та потреби беруться до уваги.

 10. Стосовно вас ніколи не допускалось приниження, нетактовна поведінка, крик тощо.

11. Ви завжди можете відстояти свої права.

 12. Ви обізнані зі своїми правами та обов’язками під час навчально-виховного процесу.

13. Ви маєте всі можливості для самореалізації.

 14. Ваше право на приватність ніколи не порушувалось на території навчального закладу.

15. При потребі, ви можете у зручній для вас формі отримати інформацію про права людини.

16. Ви поінформовані про усі рішення, які приймає керівництво закладу.

17. Рада школи безумовно розгляне ваше звернення та прийме рішення.

18. У вас не буде ніяких перешкод для того, щоб стати членом ради школи.

Запитання до вправи

-         Чи легко було виконувати свої ролі? Чому?

-    Які відчуття виникали при просуванні вперед чи коли ви залишалися на місці?

-         У який момент ви помітили, що хтось значно відстає?

-         Які відчуття виникли, коли ви почали значно відставати?

-         Чи відображає вправа реальні ситуації життя шкільної спільноти?

-   Які категорії у вашому оточенні (родина, місцева спільнота) є найбільш «вразливими» щодо реалізації / порушення їхніх прав?

Гра «Яблуко»

 Наочно демонструє нищівні наслідки нетолерантності, зневаги та булінгу, вчить дітей усвідомлювати наслідки своїх дій.

Вчитель показує гарне яблуко та просить групу описати його — форму, колір. Тоді дістає схоже яблуко. Перше — передає групі з проханням дбайливо передавати його класом, при цьому усміхатися, говорити добрі слова один одному. Після цього тренер передає класом друге яблуко і просить робити все навпаки. Можна, за бажання, жбурляти та різати яблуко, писати всякі дурниці на поверхні, глузувати з нього, колоти іншими предметами.

Рефлексія:

·                     Яке з яблук ви б хотіли скуштувати та чому? Чим відрізняються тепер два яблука? Чому одне з них перетворилося на сміття?

·                     Скільки може «жити» яблуко, з яким обійшлися добре? Скільки «живе» понищене?

·                     Як ця ситуація схожа на ситуації з реального життя? Чи ми так вчиняємо з людьми? Коли саме та чому так відбувається?

Вправа учень з інвалідністю в моєму класі»

 Моделює реальну ситуацію та навчає підлітків самостійно шукати вирішення для труднощів, що типово виникають, розвиває більш позитивне ставлення до учнів з інвалідністю.

«Мені вісім років. Коли я народився, то бачив не лише своїх батьків, а й безліч лікарів. Ото довелося всім їм побігати, щоб я таки вижив! Але життя в мене не зовсім таке, як в однолітків. Я не можу ходити, бігати, вилазити на дерева, стрибати з гойдалки і ще сотню речей, які запросто вміють робити інші. Я дуже швидко втомлююсь і часто хворію на застуду. А ще, хоч я і їм самостійно, та це не дуже привабливе видовище, адже я не завжди потрапляю в рот з першої спроби. А коли доїдаю, страва вже холодна.

Ще я рідко дивлюся в дзеркало, щоб не бачити, який я потворний. Так, мені навіть говорили це сусідські діти, коли батьки вивозили мене на прогулянку. Зрештою, і вони звикли. Але справжня мука почалася минулого року, коли я пішов до школи. Читати та писати я навчився задовго до першого вересня. Проте в класі це потрібно було робити надто швидко, а я не завжди розумів, чого хоче від мене вчителька.

Коли мені хотілося в туалет, я не знав, що робити, бо мій візок не заїжджав до туалету, тому мама одягає на мене підгузок, яким я вже давно не користувався. На перервах я сидів у класі та спостерігав, як бігають мої однокласники. Зі мною не хотіли спілкуватися. До їдальні я також не ходив. Зрештою, після уроків я відчував страшенну втому і ще більшу самотність, ніж коли я був сам удома».

Слід уявити, що такий учень з’явився у вашому класі. Що ви будете робити, говорити, як поведетеся на уроці, на перерві? Перша група виступає від імені однокласників такого учня, друга — від імені батьків інших дітей, а третя — від учителів. Ще одна група моделює ситуацію від імені хлопця з інвалідністю.

Групи записують ймовірні труднощі, що можуть виникнути, та як їх можна вирішувати. На це відведено п’ять хвилин. Після цього по черзі презентують свої командні напрацювання.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Інклюзія базується на певних цінностях, що спрямовані долати винятки і збільшувати участь. До них належить рівність, об’єктивність і справедливість. Рівність підкреслює, що не всі є однаковими, але всі є рівноцінними. Повага до багатоманітності стосується кожної особи й означає цінувати інших і добре ставитися до них.

На вашу думку, де мають учитися діти з особливими потребами? Відповідь аргументуйте

 Проаналізуйте проблеми, з якими люди з інвалідністю стикаються у повсякденному житті вашої школи, громади.  

  Яким чином ви особисто можете сприяти інклюзії осіб з інвалідністю у життя місцевої спільноти? Складіть перелік добрих справ.

Розгляньте малюнки і поміркуйте: з якими ще труднощами можуть зіткнутися люди з інвалідністю у нашому середовищі? Складіть список таких проблем.

VІ.Рефлексія

Вправа  «Продовжи речення»

Сьогодні на уроці я …

VІІ.Підсумок  уроку.

VІІІ. Домашнє завдання

Опрацювати параграф підручника. 

 Якщо б Ви були чиновником / чиновницею у місцевій раді, обов’язками якого / якої є контроль над дотриманням рівних прав та можливостей для населення, якою була б ваша програма? Подумайте над тим, як можна допомогти   людям з обмеженими можливостями. Розробіть план «Усі рівні».

Зародження дисидентського руху в Україні

                                         Витоки дисидентства

Після смерті Й.Сталіна, в умовах хрущовської «відлиги», в Україні розгорнувся опозиційний рух. Основними причинами його піднесення в Україні були: практично бездержавний статус республіки; монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки; постійні утиски й обмеження національно-культурною розвитку; цілеспрямо­вана русифікація українського населення республіки. Представниками опозиційного руху були «шістдесятники».

Проте паралельно в цей час починає розгортатися інший різновид опозиційного руху, який згодом став називатися «дисидентським».

На відміну від легального шістдесятництва, нові борці за національні права українців почали в міру своїх можливостей органічно поєднувати підпільну діяльність з деякими легальними методами боротьби.

Поняття і терміни

Дисиденти (від лат. dissidens – незгідний) – учасники опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х – до середини 80-х; виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках – за національні права, власну державність.

Українське дисидентство непокоїли дві головні проблеми. Перша торкалася прав нації, а друга – прав людини. Характерною особливістю поглядів дисидентів було те, що вони не розділяли права нації та права людини, не протиставляли їх одне одному, а розглядали як одне ціле.

Відчуваючи, що цей опозиційний рух створює серйозну небезпеку правлячому режиму, партійні і державні структури України спрямували на безкомпромісну і рішучу боротьбу з опозицією органи КДБ. Зокрема, в грудні 1959 р. ЦК Компартії України своєю постановою зобов'язав українських кадебістів «посилити роботу щодо попередження, викриття і припинення ворожих дій націоналістичних та інших антирадянських елементів на території республіки».

Варто зазначити, що всупереч процесам лібералізації, радянські каральні органи працювали, як і раніше, досить активно. Тільки за 1954-1959 рр. в Україні було викрито і ліквідовано 183 «націоналістичних та антирадянських угруповань», майже 2 тисячі осіб за антирадянську діяльність було притягнуто до кримінальної відповідальності, 1 300 – відчули на собі «профілактичну» роботу спецорганів.

Український революційний центр (УРЦ). Оформлення ідеології дисидентства

Невдовзі після смерті Й.Сталіна партійно-державне керівництво України дізналося про існування Українського революційного центру (УРЦ).

У Маніфесті Українського революційного центру визначалися тридцять три «принципи свободи».

У документі висувалися вимоги запровадження демократичної системи, встановлення суверенітету України, визначення державних кордонів нації в межах її етнографічних земель, забезпечення свободи організації різних політичних партій тощо.

Український революційний центр заявив, що основним принципом його програми є, перш за все, воля народу. «Кожній нації – державність», проголошувалося в Маніфесті УРЦ.

Українська робітничо-селянська спілка (УРСС)

Найбільш відомою групою, яка в своїх програмних документах поставила питання про ненасильницький, конституційний шлях здобуття державної незалежності України, була Українська робітничо-селянська спілка. її заснували два молоді юристи – Левко Лук’яненко та Іван Кандиба, які в 1958 р. на Львівщині створили ядро майбутньої організації.

Оцінюючи проект програми Української робітничо-селянської спілки, слід наголосити на тому, що метою, до якої прагнула ця організація, було виведення України зі складу СРСР. Саме для активної пропаганди ідеї суверенної і незалежної України створювалося це політичне об'єднання. На думку його засновників, у разі невизнання більшістю української нації цієї мети, спілка мусила саморозпуститися.

Правоохоронні органи, викривши УРСС, інкримінували її учасникам тяжкий злочин – зраду Батьківщини. І коли керівник організації Л.Лук'яненко спробував нагадати слідчому, що поставлена спілкою мета відповідала конституційним нормам, той відповів в афористичній формі: «Конституція існує лише для закордоння».

На закритому судовому процесі у травні 1961 р. шістьох членів Української робітничо-селянської спілки засудили до великих строків табірного ув'язнення (від 10 до 15 років). Л.Лук'яненко був засуджений до найвищої міри покарання – розстрілу, який згодом був замінений 15-річним ув'язненням.

                    Політична та ідеологічна реакція 60-х років

«Відлига», процеси демократизації та лібералізації суспільно-політичного життя, розвиток дисидентського руху поступово сформували новий політичний клімат в Україні, який характеризувався виникненням політичних вимог у середовищі опозиції.

Суттєвим поштовхом до цього стала хвиля арештів дисидентів, що прокотилася в середині 60-х років. Удар був спрямований проти молодої генерації української інтелігенції. Заарештовані були Іван Світличний, брати Богдан і Михайло Горині, Михайло Косів та ін. їм не пред'явили конкретних звинувачень, але натомість у республіці почали активно розповсюджуватись чутки про викриття антирадянської націоналістичної організації. Справа була вочевидь сфабрикованою і носила характер відвертої розправи.

На рішучий захист заарештованих стали відомі представники тогочасної української інтелектуальної еліти – депутат Верховної Ради СРСР М.Стельмах, депутат Верховної Ради УРСР А.Малишко, авіаконструктор О.Антонов, кінорежисер С.Параджанов, композитор Г.Майборода та ін.

Власне, під впливом саме тих масових арештів 1965 р. молодий літературознавець Іван Дзюба взявся за детальне дослідження джерел і головних причин, що зумовили акції рішучого протесту передової української інтелігенції.

У вересні-грудні 1965 р. свої висновки І.Дзюба виклав у праці під назвою «Інтернаціоналізм чи русифікація?», яку надіслав партійному і радянському керівництву СРСР і Української РСР. Це було першим широким узагальненням ідей українського опозиційною руху, яке містило розгорнуту програму його культурних і політичних вимог.

Головна вимога виглядала досить зважено – повернення партійного керівництва до принципів ленінської національної політики (книга І.Дзюби була буквально всіяна цитатами з Леніна, Маркса та Енгельса).

Керівництво республіки домоглося звільнення І.Дзюби з роботи і робило все для того, щоб він публічно зрікся написаного. Йому навіть цинічно пропонувалося написати статтю про розквіт радянської України в «сім'ї народів-братів».

Зрештою, І.Дзюбу заарештували і 18 місяців протримали за ґратами, а згодом (у грудні 1969 р.) примусили написати у Спілку письменників України покаянного листа.